Вступ до школи вносить великі зміни в життя дитини. Звичайно, це стрес для будь-якого першокласника. У дітей, які переступили поріг школи, виникають проблеми і страхи, які можуть залишитися з ними на все життя. Змінюється звичний ритм життя дитини: вона повинна сидіти на місці в незнайомій обстановці, виконувати вимоги незнайомої людини, знайти спільну мову з однокласниками, та при цьому ще встигати вчитися.

  Добре, коли незадовго до вступу у школу дитина вже була знайома з навчальним процесом, ходила на підготовчі заняття (бажано в школу, яку і буде в подальшому відвідувати). Як правило, ці зустрічі-заняття з першокласниками проводить учитель, який надалі стане «класною мамою» майбутніх першокласників. Такій дитині буде легше пристосуватися до нового колективу і до шкільних правил. Якщо ж дитина замкнена і мовчазна, її адаптація до школи пройде складніше.

  Як же допомогти дитині в цей непростий період?

  Головне, як би банально це не звучало, - це любов, ласка і турбота батьків. Маленький учень як ніколи має потребу в них. Комфортна психологічна обстановка в сім'ї допоможе дитині легше адаптуватися до школи, і, навпаки, сімейні негаразди стануть головним ворогом успішної адаптації.

      Адаптація дитини до школи проходить значно краще, якщо батьки беруть активну участь в процесі. Можна допомагати дитині збирати речі з вечора, тоді вранці йому не треба буде поспішати. Якщо є можливість, краще відводити дитину в школу за руку, а не відпускати самого. Дитина буде більш впевнений в собі, якщо мама або тато проведуть його до класу.

     Багато першокласників беруть з собою в школу іграшки. Батькам ні в якому разі не варто забороняти це робити. Треба лише пояснити, що грати можна тільки на перерві. Беручи з собою в школу улюблену іграшку, дитина відчуває себе захищеним. Іграшка - це якась «пуповина», що зв'язує дитину з мамою і татом в той момент, коли їх немає поруч. Особливо важливо це для боязких і сором'язливих дітей. Вони насилу включаються в ігри, не можуть зблизитися з однокласниками. Все це буде пізніше, а поки нехай поруч буде улюблена іграшка.

     Великою помилкою батьків є розхожі при прощенні фрази: «Стережися, щоб не балуйся!», «Щоб сьогодні не було зауважень!» І т.д. Необхідно, навпаки, побажати дитині удачі, підбадьорити, знайти кілька добрих слів, адже попереду у нього важкий день. Набагато доречніше будуть слова: «Я вірю, що у тебе все вийде!», «Бажаю добре провести день!» І т.д.

     Зазвичай період адаптації триває від 1 до 2 місяців. У цей період деякі діти можуть бути дуже галасливими, відволікатися на уроках, вередувати. Інші дуже скуті, боязкі, при найменшій невдачі, зауваженні плачуть. Звичайно, не у всіх дітей адаптація до школи протікає з подібними відхиленнями, але є першокласники, у яких цей процес сильно затягується. У деяких повноцінної адаптації до школи на 1 році навчання так і не відбувається (це може протікати і на фоні гарної успішності). Такі діти часто і довго хворіють, причому хвороби носять психосоматичний характер. Ці діти складають групу ризику з точки зору виникнення шкільного неврозу.  Можна виділити ряд причин в період адаптації дитини, що призводять до неуспішності:  - недостатня підготовка дитини до школи (фізіологічна незрілість), а внаслідок: несформованість довільної уваги;  - Тривожність, яка сформувалася в дошкільному віці під впливом сімейних конфліктів. Діти, де сім'я не може оточити дитину турботою і увагою, ростуть нервовими і невпевненими в собі, а наслідок: загальна невпевненість переноситься і на шкільне життя;  - Завищені очікування батьків. Середні успіхи дитини сприймаються ними як невдачі, реальні досягнення не враховуються, оцінюються низько, а внаслідок: падає прагнення до досягнення успіху, формується низька самооцінка, яка закріплюється низькою самооцінкою близьких людей.  Для усунення озвучених причин можна провести з батьками учнів ряд бесід про режим дня, харчування, дозвілля дітей, психологічній атмосфері в сім'ї і т.п., в ході яких разом з батьками потрібно визначити шляхи допомоги дітям, реагування на їхні потреби, на ті або інші прояви в їх поведінці.  Безсумнівно, що роль вчителя в успішної адаптації не менше велика. Педагогічна підтримка учням в становленні їх особистості можлива при довірі дітей до вчителя, при баченні дитиною вчителя як одного, готового прийти в скрутну хвилину за участю. Вчителю при цьому слід:  - не боятися висловлювати свої позитивні емоції, дарувати їх дітям як подарунок;  - не поспішати за кожним негативним вчинком дитини бачити тільки негативні мотиви;  - в спілкуванні з дітьми частіше використовувати прохання і заохочення, ніж наказ і покарання;  - бути справедливим в оцінюванні учнів;  - вчити дітей радіти своїм успіхам і успіхам однокласників.  Постійна педагогічна підтримка і допомога вчителя з одного боку, любов і безмежне терпіння батьків з іншого боку як у навчальній, так і поза навчальної діяльності будуть служити заставою успішності адаптації дитини до школи, запорукою успішності особистісно-орієнтованого підходу до навчання і виховання учнів.